Завершуємо цей святковий для КАРСу тиждень – нагадаємо, що 1 вересня «Київська служба порятунку» святкувала 17 років із дня заснування – спогадом про дуже важливу людину, одного з ідеологів, ініціаторів та організаторів служби, якого, на жаль, вже немає з нами, Володимира Александрова.

Стаж його рятувальної служби – понад 20 років, 15 з яких він присвятив саме КАРСу. Володимир Александров започаткував і втілював у життя бачення та розвиток «Київської служби порятунку», те, яким є КАРС сьогодні, колектив завдячує йому.

Навчався в службі «FEMA» (м. Вашингтон, США), у Центральній школі пожежно-рятувальної справи (м. Ченстохов, Польша), Європейському інституті пожежно-рятувальної справи (м. Арнем, Нідерланди).

У далеких 1996-1997 роках працював техніком-рятувальником оперативно-рятувальної служби «SOS» у Києві.
Потім, аж до 2004-го, служив у ЦВАРЗ – центральному воєнізованому аварійно-рятувальному загоні заступником командира загону з оперативно-рятувальної роботи.
У 1997 році брав участь у рятувальних операціях в Греції, де неподалік від міста Салоніки розбився український літак Як-42. Тоді саме українські рятувальники з ЦВАРЗ знайшли 2 бортові самописці.
У 1999-му колона рятувальників ЦВАРЗ із України під керівництвом Володимира Александрова стала першою в світі, що доставила гуманітарну допомогу християнським таборам біженців у місті Катерина, тодішньої Югославії. За цю важливу операцію Володимира Александрова та інших рятувальників було нагороджено відзнакою МНС «За відвагу у надзвичайній ситуації ІІ ступеня».
За рятувальні операції на території Закарпатської, Івано-Франківської, Житомирської, Дніпропетровської, Київської, Вінницької областей України нагороджений Почесною Грамотою Президента України, почесними відзнаками МНС України та Київського міського голови, орденом «За мужність при ліквідації надзвичайних ситуацій».

Його не стало раптово, але справа, якою жив, продовжується. Сімнадцятилітня діяльність КАРС «Київська служба порятунку» та готовність особового складу до будь-яких викликів доводить, що Володимир Александров міг би пишатися результатами своєї діяльності.

Світла пам’ять!
І велика вдячність!