Нашого колегу Павла Щибрю, який п’ятий рік у війську захищає Україну, нагородили «Лицарським хрестом»!
Опубліковано 03 березня 2026 року о 14:01
фото
Нашого колегу Павла Щибрю, який у липні 2021 року приєднався до Департаменту муніципальної безпеки КМДА для організації та популяризації територіальної оборони столиці, а вже 24 лютого 2022 року добровільно мобілізувався до Сил Оборони України й ось уже п’ятий рік захищає Україну в лавах 112 окремої бригади ТрО, нагородили орденом за проявлену хоробрість і лідерство на полі бою - «Лицарським хрестом»!
Відзнакою «Лицарський хрест» нагороджують військовослужбовців ЗСУ за виняткову хоробрість, героїзм та лідерство під час бойових дій, за мужність у ризикованих ситуаціях, лідерські якості, відповідальність і стратегічний підхід до виконання бойових завдань.Вітаємо Павла всім колективом! 
Дякуємо за участь у захисті держави, за чітку і незламну позицію! Міцного здоров'я, успіхів та сил для виконання складних завдань у війську!
Ще раніше, наприкінці 2025 року, під час короткої відпустки Павло завітав до Департаменту муніципальної безпеки, де колеги й цивільне уже керівництво вручили йому подяку за активну участь у розбудові територіальної оборони м. Києва, вагомий внесок у зміцнення обороноздатності держави в умовах відбиття повномасштабної агресії окупаційних військ.
Тоді ж пресслужба Департаменту мала нагоду довше поговорити з Павлом, тож ділимося з вами деякими уривками з цієї важливої розмови.
Чи уявляли ви бодай колись, що доєднаєтеся до лав Збройних Сил України?
Коли живеш по сусідству з РФ, то питання не в тому, чи вона нападе, а в тому, коли саме це станеться. Виходячи саме з цього розуміння, ми з колегами вели активну роботу з популяризації територіальної оборони Києва як окремого виду Збройних Сил.
Щодо мене, то армія, військова справа, історія воєн цікавили мене завжди. Працюючи в галузі журналістики, був саме військовим кореспондентом, працівником Центральної телерадіостудії Міністерства оборони.
Ви у війську з першого дня повномасштабного вторгнення. Про цивільне життя не задумуєтесь?
Наразі це найпочесніша та без перебільшення найважливіша робота. «Війна – справа надзвичайної ваги для держави, підґрунтя життя та смерті, виживання й загибелі», – так починається знаменитий трактат Сунь-Цзи «Мистецтво війни».
А ще – це те, до чого лежить душа. Та навіть якби й зібрався «повертатися до цивільного життя», хіба під час війни це залежить від мого бажання?..
Вочевидь, зарано говорити з військовими на тему перемоги…
Так, це доволі важка тема. Перемога для мене – лише одне (і наразі недосяжне) – це розвал РФ на дрібні політичні суб’єкти, адже будь-які інші варіанти – це стратегічна поразка для нас.
Павле, а як переживається в родині тривала розлука з вами?
Схоже на те, що за ці роки моя тривала відсутність вже не переживається так гостро, як це було спочатку, - чи то я так екстраполюю на близьких власні почуття? Взагалі я даю знати, що зі мною все гаразд, періодично надсилаю в родинний чат фото звірят, комашок чи гарних пейзажів. І телефоную, безперечно.
До речі, коли я йшов до війська, батько вже перебував у добровольчому підрозділі територіальної громади. Поки я доотримував необхідну амуніцію, батько з односельцями вже «позабивали» магазини та докопували вогневі позиції для оборони передмість Києва.
А що потрібно, щоб на відстані утримати стосунки з коханою людиною?
Спілкування. І в буквальному сенсі: бути присутнім у житті, перебуваючи на відстані, і в сенсі переносному – не зводити це до формальності, а спілкуватися в сенсі духовної спорідненості, розуміти одне одного на глибинному рівні, не лише словами, але й серцем.
Аристотелю приписують такі слова: «Що таке друг? Це одна душа, що живе у двох тілах». Як на мене, такою має бути й родина.
